У серпні 1978 року в СРСР вийшла унікальну праця - Червона книга СРСР. Випуск її присвятили до відкриття XІ Генеральної асамблеї ВСОП (Всесвітній союз охорони природи), що проходила в СРСР в Ашхабаді (Туркменська РСР).

Червона книга СРСР - це список зникаючих і найрідкісних видів тваринного, рослинного й грибного світу, які стали такими через дії людини. Необхідністю включення виду в Червону книгу була достовірна й науково обґрунтована відомість про зменшення його чисельності й скорочення ареалу.

Навіщо ж у СРСР потрібна була Червона книга? По-перше, для того, щоб сповістити  радянським чиновникам, які мали відношення до експлуатації й охорони рослин і тварин, які види можна не брати до уваги, розпоряджаючись природними ресурсами, а які види підлягають найсуворішій охороні. У цьому зв'язку принциповим була та обставина, що не тільки унеможливлювало  промисел або вилучення червонокнижних видів із природи, а заборонялося руйнувати місця їхнього перебування. При цьому, пряме або непряме знищення однаковою мірою  каралося відповідними статтями кримінального кодексу, які передбачали конфіскацію майна, великі штрафи й навіть тривале позбавлення волі. Крім цього, Червона книга - це показник роботи держустанов, і насамперед  Міністерства лісового господарства, Міністерства природи й Держкомітету рибного господарства. При успішній роботі наведених відомств, списки видів Червоної книги повинні були "худнути", але цього, на жаль, у дійсності не відбувалося.

Над першим виданням Червоної книги (1978 року) у СРСР працювала група фахівців більше п’ятнадцяти років.

Червона книга - це був єдиний більш-менш конкретний закон, на основі якого можна було апелювати до влади, указуючи на порушення під час землевідведення, вирубання лісів або просто на бездумне знищення рідких видів. Фактично Червона книга - це був єдиний чинний закон у СРСР, що охороняв природу. Всі інші закони, які стосувалися природоохоронної діяльності, у нашій Радянській країні, на жаль, існували тільки на папері.